Глава 5 - І. П. Голосніченко доктор юридичних наук, професор

Глава 5

тратами на їх приймання та облаштування; надають спеціально уповно­важеному центральному органу виконавчої влади у справах міграції ін­формацію про становище в країнах походження біженців; у разі потреби вживають заходів до возз'єднання на території України або поза її межа­ми сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статусу біженця в Україні; сприяють добровільно­му поверненню біженців у країну їх походження чи переселенню у дер­жави, які погоджуються надати їм притулок. Міністерство закордонних справ України здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, у сфері захисту біженців.

^ Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфе­рі охорони здоров'я забезпечує обов'язкове медичне обстеження, у разі не­обхідності — лікування осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу бі­женця та яким надано такого статусу.

^ Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти сприяє задоволенню освітніх потреб осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця та яким надано такого статусу.

^ Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Се­вастопольська міські державні адміністрації у межах своєї компетенції забезпечують задоволення потреб осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця та яким надано такого статусу.

^ Органи опіки та піклування є законними представниками дітей, роз­лучених з сім'ями. Вони вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встанов­лення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій з сім'єю, статусу біженця; сприяють дітям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до кра­їн: а) де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, ві­росповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), на­лежність до певної соціальної групи або політичні переконання; б) де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; в) з яких він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, гро­мадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або полі­тичні переконання.

Слід зазначити, що вказане не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

Суб'єкти адміністративного права 165

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання ста­тусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця або її за­конного представника, поданої до органу міграційної служби в Автоном­ній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

При отриманні такої заяви орган міграційної служби: 1) реєструє заяву та подані документи; 2) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо на­дання статусу біженця; 3) проводить дактилоскопію особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця; 4) заповнює реєст­раційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй ста­тусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй ста­тусу біженця подав її законний представник; 5) заповнює інші необхідні документи; 6) оформлює особову справу; 7) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця від дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівни­ком спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи осо­бами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встанов­леними Конституцією та законами України, а також міжнародними дого­ворами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Зокрема, вони мають рівні з громадянами України права на: пересу­вання, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території Ук­раїни, за винятком обмежень, які встановлюються законом; працю; під­приємницьку діяльність, яка не заборонена законом; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих орга­нів; володіння, користування і розпорядження своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рі­шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; право-

166 Глава 5

ву допомогу; рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забез­печення в порядку, встановленому законодавством України, та користу­вання житлом, наданим у місці проживання.

Крім загальних обов'язків, таких як додержання Конституції та зако­нів України, виконання розпоряджень органів виконавчої влади, місцево­го самоврядування і їх посадових осіб, біженці забов'язані: 1) повідомля­ти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця про­живання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі; 2) у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу мігра­ційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання; 3) проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за міс­цем проживання.

Особа, яка має статус біженця може: а) його втратити чи б) бути його позбавлена.

Статус біженця втрачається, якщо особа: 1) добровільно знову ско­ристалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) на­була громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її за­хистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обгрунтованих побоювань стати жерт­вою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернути­ся в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обста­вини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; 5) отрима­ла притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадян­ської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяль­ністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському поряд­ку, здоров'ю населення України.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем про­живання біженця протягом місяця від дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

і

Суб'єкти адміністративного права 167

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату стату­су біженця може бути: а) особиста заява особи, якій надано статус біжен­ця в Україні, б) клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Підставою для подання про по­збавлення статусу біженця може бути лише клопотання органу внутріш­ніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу мігра­ційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладе­ної у поданні, потреби у встановленні справжності та дійсності докумен­тів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до МВС України, МЗС України, СБ України, інших органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату чи позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Україна співпрацює з іншими державами, Управлінням Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, іншими між­народними організаціями з метою усунення причин виникнення пробле­ми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх громадян­ської належності (підданства) або попереднього постійного проживання.

^ 5.6. Об'єднання громадян

Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни Ук­раїни для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на консти­туційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань гро­мадян.

До громадських організацій ч. З цієї самої статті Конституції відно­сить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'яза­них спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Частина 1 ст. 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на лік­відацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильни­цьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, під­рив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,

168 Глава 5

насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, по­сягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до ч. 2 ст. 37, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім того, ч. 5 ст. 37 не допускає утворення і діяльність організацій­них структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших дер­жавних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, кон­кретизують і деталізують інші закони та підзаконні акти, їх сукупність (включаючи Конституцію) становить специфічну систему і є законодав­ством про об'єднання громадян.

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адмі­ністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень. Держава інтенсивно та цілеспрямовано регулює їх діяльність. Проте використову­вані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосовуються щодо державних органів.

Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноважен­ня громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовід­носинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службо­вих осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єднань гро­мадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Центральне місце у законодавстві щодо функціонування в Україні об'єднань громадян належить Закону України «Про об'єднання грома­дян» від 16 червня 1992 р.

Саме він визначає, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Важливою особливістю цього Закону України є те, що його дія не по­ширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні орга­нізації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самовряду­вання (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні,

Суб'єкти адміністративного права 169

квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльнос­ті (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодав­ством.

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добро­вільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворено на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворено громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким ви­повнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

Членство в об'єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Зако­ну. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фі­зичні особи — громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповни­лося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлю­ється їх статутами. Крім фізичних осіб, у діяльності громадських органі­зацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки мають перед­бачатися їх статутами.

Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законо­давство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю чи неналежністю до об'єднань громадян.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (учас­ті) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випад­ків, передбачених законами України.

Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національною належністю. Обме­ження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій грома­дян встановлюються Конституцією та законами України.

На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодав­ство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та ді­яльності об'єднань громадян. Ними є: добровільність утворення; рівно­правність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.

170 Глава 5

Останній принцип, крім іншого, передбачає, що об'єднання мають ре­гулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та видатки.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян і вказує на критерії, за якими здійснюється їх розмежування. Такими кри­теріями є:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян ви­
знається: а) політичною партією; б) громадською організацією. При
цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для
вирішення цього питання не має значення.

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної про­грами суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

^ Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, на­ціонально-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. ^ За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише
громадські організації. Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими;
міжнародними.

До всеукраїнських належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих — діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних — діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави.

  1. ^ За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися
    на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають
    фіксованого індивідуального членства.

  2. ^ За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян
    класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом: а) реєстра­
    ції; б) повідомлення про заснування.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві орга­нами (легалізуючими органами). До таких органів належать:

а) Міністерство юстиції України;

б) місцеві органи виконавчої влади;

в) виконкоми сільських, селищних, міських рад.

Суб'єкти адміністративного права 171

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об'єднання.

Вік членів політичних партій — 18 років, членів громадських органі­зацій — 14 років, вік молодіжних і дитячих організацій встановлюється статутами цих організацій.

За діяльністю об'єднань громадян встановлюється державний конт­роль і нагляд.

Контроль за додержанням об'єднаннями громадян положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять об'єднання гро­мадян, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за виконанням і додержанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи державної податкової адміністрації.

Якщо об'єднання громадян порушує законодавство, то до нього мо­жуть бути застосовані такі стягнення:

Попередження виноситься у письмовому вигляді легалізуючим орга­нам при вчиненні правопорушення, що не спричиняє обов'язкового за­стосування іншого виду стягнення.

Штраф накладається у судовому порядку за поданням легалізуючого органу чи прокурора у випадках грубого чи систематичного вчинення правопорушень.

Тимчасове припинення окремих видів чи всієї діяльності виконуєть­ся рішенням суду за поданням легалізуючого органу чи прокурора на строк до 3 місяців. Цей строк може бути продовжений судом, але при цьому загальний термін заборони на діяльність не може перевищувати 6 місяців.

Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання застосовується судом (за рішенням суду) на підставі подання легалізуючого органу чи проку­рора за такі порушення:

1. Вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян» (коли метою діяльності організацій є: зміна шляхом насиль­ства конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропа­гування війни, жорстокості, насильства, фашизму і неофашизму; розпа-

172
0039595030200548.html
0039660747149102.html
0039867513561971.html
0040016318822057.html
0040115365151880.html